Угоду про співпрацю

Часом суб`єкти господарської діяльності намагаються домогтися стабільних відносин, звертаючись до партнерів, або до суб`єктів, провідним аналогічну діяльність. Припустимо, магазин реалізує техніку, але не може самостійно надати гарантійне обслуговування через брак площі, співробітників відповідного профілю та ін. Звичайно, можна орендувати відповідні приміщення, найняти фахівців, але це вже потягне за собою істотні витрати, а значить, не завжди вигідно, а частіше - навіть збитково.

Але надання супроводжують товару послуг необхідно. Що робити? Найзручніший вихід - підписати угоду про взаємну співпрацю з компаніями або фахівцями, готовими надати ці послуги. Досить часто зустрічається ситуація: дві фірми можуть надавати послуги (установка обладнання, електромонтаж, ремонт або просто гарантійне обслуговування), обмінюючись клієнтами. Угода про співробітництво, як правило, веде до взаємної вигоди: перші фірмі не потрібно думати про додаткові витрати, а друга отримує додаткових клієнтів.

У подібних ситуаціях може йти мова про укладення договорів спільної діяльності (Простого товариства), що передбачено законом. Діяльність, що припускає досягнення загальних для обох компаній цілей (з можливим з`єднанням вкладів в тому числі), створення спільного юридичної особи не потребують. Згідно першій частині статті 1042, зазначеної в ГК РФ, внесок у товариство - це все, що може бути внесено (або було внесено) в загальне для сторін справа: знання, майно, навички, гроші, зв`язки, ділова репутація. Хоча майно, як вклад, вноситься досить рідко. Зазвичай відбувається обмін згаданими вже зв`язками, репутацією, інформацією, знаннями і т.д.

Крім того, нормами ЦК РФ регулюються в основному майнові відносини товаришів (розподіл витрат, прибутку, відповідальності, бухгалтерський облік всього спільного майна).

А от на практиці ці питання сторони самостійно регулюють нечасто, обходячись лише вираженням намірів про надання взаємних послуг, допомоги, про надання інформації і т.д. Як правило, сторони рідко чекають від партнерів прямого прибутку, витягуючи її самостійно з наявних активів.

Саме тому і варто офіційно укладати угоду про співпрацю, (шаблон вам нададуть в юридичних фірмах). Угода виглядає рамковим і примітивним, але зобов`язує до виконання прописаних пунктів обидві сторони. Причому в ньому бажано вказати і відповідальність за можливе невиконання зобов`язань, зазначених у договорі.

Припустимо, магазин, що продає техніку, знайшов фірму, яка погодилася проводити її гарантійний ремонт, і підписав угоду про співпрацю. Зі свого боку, ремонтна фірма з якоїсь причини послугу, зазначену в договорі, не справила. Що виходить? Магазин мимоволі порушує закон, оскільки відповідає перед покупцями за товар, та ще й несе збитки. Чи може він стягнути їх з несумлінного партнера? Однозначно може.

Щоб уникнути непотрібних суперечок (і заради внесення ясності), угоду про співпрацю повинно містити точну інформацію про надані один одному послуги, про ризики, про ситуаціях, які передбачають відшкодування збитків. Варто домовитися (і зафіксувати) терміни, в які збитки погашаються винною стороною.

Зрозуміло, угоду про співпрацю не повинно бути тільки безоплатним. Може бути і комбінований договір, що регулює виконання робіт, агентську діяльність тощо. Деталізувати це краще в документах окремих, а основні питання можна висвітлити в угоді загальному.

Незважаючи на просту форму, угоду про співпрацю має складності: прописати тут можна, здавалося б, що завгодно, але відсутність якогось пункту (або найменша неточність) можуть зробити документ недійсним (непрацюючим зовсім, або працюють для однієї сторони). Тому розробку угоди варто довірити юристам, складовим подібні документи і мають достатній досвід у цій справі.